18Монастир – це -,, ікона Церкви ,,- говорив Святитель Василій Великий, монастир це світильник у пітьмі, це озеро живої води, а монах - це той, хто світу не належить а добровільно віддає себе в руки Божі, монах - це той, який вмирає для світу а вмираючи, народжується знову, щоб жити життям духу.

Великий Скит – Новий Ватопед, Манявський Хресто-Воздвиженський чоловічий монастир. Ця древня святиня розташована між гірськими скелями Карпат, вкритих вічно зеленими смереками. Перші згадки про заснування обителі сягають ХІІІ століття і пов’язані з ченцями Іоаникієм та Пахомієм які після спустошення у 1240 році Києво-Печерського монастиря монголо-татарами прийшли у Карпатські гори де і заснували Хресто - Воздвиженський монастир, відомий пізніше як Полонинський. Про заснування Полонинського Хресто - Воздвиженського монастиря у ХІІI ст. в Марковій Пустині писав Іван Франко, стверджуючи, що Захар Беркут - герой Тухольки, три роки провів між старцями у монастирі. Сюди, до старців карпатських, неодноразово приходив князь Данило Галицький за розрадою і благословенням. Тут він укріплювався духом віри православної, тут він одержував благословення на оборону Вітчизни. Заволодівши Галицькою землею монголо-татари зруйнували багато міст та сіл а також і Полонинську обитель на місці якої майже через чотири століття повстав "Великий Скит - Український Афон" - заснований Іовом та Феодосієм Манявськими 1608 року. Сюди, в сімнадцятому столітті в Карпати прийшов палкий захисник святої віри православної Іов Манявський, який не просто заснував Новий Ватопед – Великий Скит а Воздвиг (підніс) Хрест Господній і призвав захищати Віру дідів і прадідів, Віру Православну, Віру Володимирового Хрещення. Уже на початку ХVII століття Скит стає своєрідною чернечою академією як для українських, так і для молдавських монастирів. 15
Іов воздвиг не просто монастир, а бастіон віри православної. Воздвиг у Карпатах Хрест Господній і призвав українців не зраджувати вірі православній, вірі Володимирового хрещення, вірі прадідівській, вірі українського народу.
На цей час повмирали всі православні єпископи, вибирати нових польська влада не дозволяла. Тоді Гетьман Війська Запорізького Петро Конашевич-Сагайдачний (виходець із Самбора) разом з українським духовенством і всім Військом Запорізьким упросив Патріарха Єрусалимського Феофана, який проїздив через Україну, висвятити митрополита та п’ятьох єпископів. Польська шляхта вдіяти нічого не могла, запорізькі козаки присягнули зброєю боронити Віру Володимирового Хрещення, Віру Православну від уніятів та католиків. Року 1628 ново висвячений митрополит Іов Борецький скликав в Києві Всеукраїнський Собор, котрий відбувся на Успіння Пресвятої Богородиці. З’їхалась вся Україна, і всі одностайно осудили унію, і постановили: “Твердо стояти в Православній Вірі і не думати про відступлення в унію”, і під присягою поклялись не відступати від Православ’я. На цьому Соборі був і Манявський ігумен, і під зверненням до всієї України 16/29 серпня 1628 року підписався: “Многогрішний Феодосій, ігумен Скитський і Угорник, прот монастирів Воєводства Руського (Галицького), Белзького і Подільського власною рукою”. На Київському Соборі 1628 року Великому Манявському Скиту надано звання головуючого монастирів Руського (Галицького), Белзького та Подільського воєводств якому підпорядковувалися 556 монастирів, також він мав сім монастирів - філій у Галичині та Молдавії, зокрема Угорницький Спасо - Преображенський, Коломийський, та інші. І був для них благословенною Святою Горою у Галицькій землі – Великим Скитом, Новим Ватопедом - Українським Афоном.106

Великоскитська Манявська обитель засіяла на всю Україну і досягнула великого духовного розвитку, як первообраз життя чернечого і посвячення за Віру Православну, а сила моральна була забезпечена на майбутнє Духовним Заповітом Іова і Феодосія Манявських та привілеєм Ставропигійним. Обитель Манявську відвідували Київські митрополити Іов Борецький, Петро Могила, гетьмани України Б. Хмельницький та І. Виговський, господарі Молдови та Валахії Є.Могила,
В. Лупу, королі Речі Посполитої Ян III Собеський та ін, У 1620 році Скит отримав від патріархів Константинопольського - Тимофія II та Олександрійського - Кирила Лукаріса ставропигійне право. За часів митрополита Київського Петра Могили монастир став потужним духовним осередком. У монастирі налічувалося до 200 ченців із яких п'ятдесять були ієромонахами, одинадцять ієродияконами, він мав велику бібліотеку, 7 храмів разом з головним Хресто - Воздвиженським Собором. Про Манявських ченців Митрополит Київський і всієї Руси Петро Могила писав: ” Якщо хочете побачити слуг Божих в облику людському, то підіть в Карпати, де своїм служінням Богу присвятили життя 200 ангелів у плоті людській”. Протягом цілого XVII ст. Манявський скит був перешкодою у поширенні унії на Галичині і саме завдяки йому Львівська Єпархія залишалася православною до 1700 року “обнявши провід над кількома сотнями монастирів і заволодівши умами як духовенства, так і мирян, Скит Мянявський зупинив розвиток унії в Галичині на ціле століття”.3
Підтримував Манявський Скит і гетьман України Богдан Хмельницький, який 20 квітня 1656 року видав скитським ченцям охоронну грамоту. Крім цього, гетьман неодноразово висловлював похвалу на адресу монастиря а командувач військової артилерії Війська Запорізького, Корсунський полковник С. Морозенко пожертвував кошти на будівництво монастирської дзвіниці. Манявський Скит був оточений величчю святості і серед народу утвердилась думка, що навіть найбільший грішник похоронений на монастирському цвинтарі, отримає спасіння за молитвами скитських подвижників. На сьогодні нам достеменно відомо, що на монастирському цвинтарі похоронені більше ніж сімдесять тисяч православних християн. Похоронений згідно заповіту у Скиту і великий меценат і жертводавець обителі, гетьман України Іван Виговський.4
22 грудня 1652 року ієромонаху Філарету явилась Пресв’ята Богородиця Яка увійшла в обитель у багряній мантії і благословивши його призвала ченців невпинно дотримуватись монаших обітниць. Трагічні наслідки приніс Скитові 1676 рік, коли монастир був зруйнований під час Польсько-Турецької війни. Шостого вересня турецькі війська напали на Скит, спалили його, повбивали багатьох ченців і всіх, хто шукав захисту за монастирськими стінами. Під кінець XVII ст. у Львівській і Перемишській єпархіях було 242 православні монастирі для яких Манявський Великий Скит був світильником благочестя, провідником і опорою в збереженні віри православної. У Манявському Скиті в продовж XVII-XVIII століттях створено три нотолінійних ірмології: "Перший " Манявський Ірмологій був створений в 1675-1676 роках, містить в собі 305 аркушів. На титульному аркуші зберігся напис: "Ірмологіон сиріч Гимнослов содержай в себі церковния пінія по преданію преподобнаго отца нашего Іоана Дамаскина і прочих святих отец. В святой общежительной обителі Скитской в літо 7184, року 1676 місяца апріля 5 дня". "Другий " Ірмологій Манявського Скита побачив світ у 1684 році. Третій " Ірмологій Манявського Скита, датується 1731-1733 рр. 9Подібно, як і в попередніх двох Ірмологіях в цьому також поміщені тропарі та стихири на різні свята, порядок богослужінь Пісної та Квітної Тріодей, та ін. Вказані наспіви: болгарський, скитський, волоський та грецький. 27092014
З початку XVIII ст. починається нелегкий період у житті Великого Скита, 1700 року Львівський єпископ Йосиф Шумлянський відкрито перейшов на бік унії. По суті Великий Скит залишився єдиним православним монастирем у Західній Україні. Незважаючи на те, що Великий Скит відважно протистояв різним труднощам, друга половина XVIII ст. стала для нього вирішальною. У 1772 році, після першого поділу Польщі, Галичина відійшла під владу Австрії. Почався новий, хоча й короткий, період
в історії Манявського Скиту, який тривав всього 13 років. У 1774 році провінціал
оо. василіян І. Братковецький звернувся із доносом до австрійського цісарського двору про закриття манявського монастиря і виселення монахів. Йому відповіли, що ці монахи, живучи з милостині, не є тягарем краю. Минуло декілька років, ченці, засвідчивши, що ніколи не приймуть унії, хоч би навіть мали залишити своє житло, налаштувати проти себе уніатське духовенство. Особливо від часу, коли львівський уніатський єпископ Петро Белянський приїхав до Перегінська. Вітаючи його, духовенство 107зажадало від нього домогтися, щоб закрити православний Манявський монастир, інакше їм доведеться покидати свої парафії, бо чи неділя, чи свято, весь люд іде до Скита на Богослужіння, а в селах не залишається живої душі, тож вони не мають з чого жити. У 1782 році львівській уніятській консисторії стало відомо, що монастир симпатизує народно - визвольній боротьбі на Галичині і в Україні, і монахи переховують у себе ватажків і православних священиків яких переслідувала польська шляхта за участь у народному русі. Львівська уніятська консисторія вирішила скористатися з цього і направила ще один донос до Відня, а розпорядженням єпископа Петра Белянського було дано наказ 9 жовтня 1782 р. Богородчанському декану взяти гайдуків і зайти до монастиря і схватити хворого священика Крутобородинського за участь в гайдамацькому русі. Згідно з умовами Варшавського трактату, на землях, які увійшли до Австрійської держави після першого поділу Польщі, гарантувалася свобода віросповідань. Також регламентувалося вільне користування церковним та монастирським майном, яке було придбане раніше. Але всі ці права насправді виявилися лише декларативними: уніяти користувалися видимою перевагою. Австрійський уряд дуже добре розумів, що, залишаючи діючим Манявський Скит, він піддав би загрозі повного занепаду уніатства в Галичині, а це суперечило політиці Риму і Відня. Формально закриття Манявського скиту співпало із періодом реформ Йосифа ІІ, але фактичною причиною закриття єдиної православної святині слугували саме наведені вище міркування. 6 вересня 1785 року Новий Ватопед, Український Афон - Манявський Хресто-Воздвиженський Великий Скит був закритий. Перед відходом братії з обителі ігумен Ісаакій (Протасевич) віддаючи ключ, сказав управителю Штрасеру: “Віддаю вам ключ, якщо знайдете замок у дверях до цього ключа, то ми більше не повернемось, якщо ж не знайдете – ми повернемось, монастир відродиться ще в більшій красі та величі. 9120966
Після відходу з обителі манявські ченці більше року перебували в Чернівцях а пізніше відійшли, одні до1 Сучави і Києва, а найбільше - до Путни і Сочевиці. З тих пір протягом певного часу монастир перетворився на торговисько монастирського майна. Дзвони, вежовий, пожертвуваний гетьманом Іваном Виговським і стінний годинники передані магістратурі Львова а ризи з парчі, хрести і книги, між ними велике Євангеліє, окуте сріблом, забрані до Львівської католицької семінарії. Іконостас з Собору Воздвиження Чесного Хреста Господнього взято до Богородчан, а сам Храм продано до Надвірної. Образи продано сусіднім Церквам. Великий дзвін був розбитий, середній взято до Солотвина. Отака, здавалось би, сумна історія славетного монастиря, заслужено названого у народі Великим Скитом ,,Українським Афоном”. Та Господь зневаженим не буває. Нині відроджується і утверджується в Галичині свята віра Православна, піднімаються з руїн древні православні святині. Переглядаючи й аналізуючи історію Манявського Скиту, не можемо не оцінити його виняткового значення. Надзвичайний аскетизм і строге подвижницьке життя вабили (“манили”) до монастиря як духовних, так і світських осіб (звідси, мабуть, і назва села - Манява). Заснування Великоскитської обителі мало воістину доленосний характер. В часи лихоліть, які спіткали Православну Церкву в Галичині, в карпатських горах з’явилася горстка монахів, яка в пошуках спасіння відреклася від світу і посвятила своє життя посту і молитві. 6
У жовтні 1997 року рішенням Священного Синоду УПЦ КП на Івано-Франківську кафедру призначено єпископа Іоасафа (Василиків). Прибувши на Прикарпаття, Владика Іоасаф незабаром звернувся до голови Івано-Франківської ОДА Михайла Вишиванюка з проханням про повернення Манявського Скита Церкві. Рішенням від 28 травня 1998 року голова Івано-Франківської ОДА М. Вишиванюк передав ченцям частину будівель монастиря, а 30 листопада 1999 року монастир повністю повернений Церкві. По Божому провидінню 1998 року ми повернулися до свого отчого дому і обитель відродилася як заповідав ігумен Ісаакій. Ніхто достеменно не пам'ятає імен всіх монахів, час стер сліди їхніх мандрівок, та народні перекази, як життєдайна сила, зароджують у наших думках ті давні часи, відроджують в наших закаменілих серцях вогонь віри православної, силою якої в сиву давнину люди знаходили в собі мужність поборювати всілякі спокуси і твердо йти Божими стежками до спасіння. 2
У третє тисячоліття християнської ери Манявська обитель увійшла відродженою. Це стосується усіх сфер її життя: від внутрішньо-духовного до зовнішнього благоустрою. У 1998 році у стінах обителі знову залунала молитва - сюди прийшли ченці. Завдяки їхнім молитвам та праці і допомозі багатьох людей монастир знову діє, монастир відродився у своїй красі та величі, в ньому щодня відправляються богослужіння за Вселенну, за Україну і весь український народ. По молитвах і трудах нашого Високопреосвященнійшого митрополита Іоасафа, і за заступництвом небесних покровителів, преподобних отців наших Іова та Феодосія Манявських древня обитель повстала з руїн, в цих стінах відродився монаший дух, а потребуючі одержують розраду і зцілення від духовних і тілесних немочей. 10
М. В. Вишиванюк і В.Х. Брус в Собор монастиря пожертвували величний іконостас. Прилучилися до відродження обителі Президенти України Л.Д. Кучма та В.А. Ющенко, які неодноразово відвідували монастир, а також М. Палійчук, Т. Парфан, В. Пинзеник, В. М. Манько, О. Манько, І. Клос, В. Костицький, Ю.П.Гречанюк, М.Грицик, В.М. Єфимчук, протоієрей Г.Мороз, Л.В. Мисліборський, Олевський Р, Канюка В.В. та Канюка О.О. і багато, б агато інших жертводавців які прилучилися і прилучаються до відродження святині, і яким ми щиро дякуємо і просимо Господа, щоби Він дарував їм всього того, чого вони собі просять для спасіння і життя вічного. Відвідали древню святиню президент Росії Б. Єльцин і президент Грузії М. Саакашвілі, голова Верховної Ради України В. М. Литвин, посли Японії та Австрії, провідні діячі культури Франції і інших європейських держав.
У світлу седмицю 2001 року настоятель монастиря єпископ Івано-Франківський і Галицький Іоасаф освятив початок будівництва Хресто-Воздвиженського Собору монастиря, а 20 жовтня 2002 року відбулася велична подія у житті Великоскитської обителі - освячення Хресто-Воздвиженського Собору. На це величне торжество прибули на запрошення настоятеля обителі, владики Іоасафа, шість православних українських ієрархів та більше тридцяти тисяч прочан. Після чину освячення, архиєреї відслужили першу літургію, і передали Храм і монастир під опіку Божу і небесних покровителів обителі - Іова та Феодосія Манявських.
25 червня 2003 року в Манявський монастир була передана велика святиня - чудотворна ікона Пресвятої Богородиці Одигитрії – “Ізбавительниця” . 1444
У жовтні 2003 року завершені основні роботи в Храмі святих мучеників і страстотерпців Бориса і Гліба.
У 2008 р. розпочато відбудову Храму Благовіщення Пресвятої Богородиці, якого 21 травня 2011р настоятель монастиря архиєпископ Іоасаф освятив. 125
У жовтні місяці 2010 року на горі Вознесінці, яка примикає до обителі, на висоті
680 м. над рівнем моря, священоігумен і настоятель монастиря архиєпископ Іоасаф
заложив камінь на відбудову Храму Вознесіння Господнього у Свято-Вознесенському Скиті. У травні 2011 р. з благословення владики, насельник монастиря ієромонах Софроній (Ленів) освятив Хрести які встановлені на куполах відбудованого Храму.
23 серпня 2011 року, на горі 875 м. на рівнем моря митрополит Іоасаф освятив місце під відбудову Спасо-Преображенського Скита і братських келій а 9 листопада 2013 року освятив Спасо-Пеображенський Храм і келії Скита. Перед початком Великого посту 2012 року М. Вишиванюк подарував обителі ікону преподобних Іова та Феодосія Манявських, список з ікони 12преподобних із Румунського монастиря Пресвятої Богородиці (Путна). 11
По великих трудах і найвищих успіхах, увінчаних подвигами духовними представився отець наш, Іов Манявський 11 січня 1621 року.
Ігумен Великоскитського Манявського Хресто-Воздвиженського монастиря Феодосій представився 7 жовтня 1629 року переживши свого вчителя на 8 років. Преподобні Іов і Феодосій Манявські спочивають у Хресто - Воздвиженському Соборі обителі.
Рішенням Помісного Собору Української Православної Церкви Київського Патріархату 15 липня 2004 року після ретельного дослідження житія, служіння і подвигів преподобних Іова та Феодосія Манявських, ревності до Бога і благодаті Святого Духа сповнених, Помісний Собор канонізував і приєднав їх до лику святих. 
Монастир живее повноцінним монашим життям за уставом сформованим настоятелем монастиря митрополитом Іоасафом на основі "Духовного Заповіту" преподобного Феодосія, виконуються всі уставні богослужіння а для тих, хто захоче самотності та ще більше перейнятися аскетичним духом відроджуються Скити.

online viagra